Кафедра української та іноземних мов ТНТУ та Кафедра інформаційної діяльності та соціальних наук ТНТУ провели теплу зустріч спільного обміну текстами, які говорять про наше життя під час війни. Попри те, що нас було небагато, поезія, яка звучала, наповнювала час надзвичайними сенсами та емоціями.
Ми читали вірші Бориса Гуменюка і Максима Кривцова. Вслухалися в рядки Олени Гарасим’юк, Ігоря Мітрова, Катерини Калитко, Галини Крук… Розмірковували про те, якою є поезія війни і про що вона. Згадували творчість Анатолія Дністрового, Валерія Пузіка, Дмитра Лазуткіна, Єлизавети Жарікової, Павла Вишебаби.
Зворушливим моментом зустрічі став есей-рефлексія нашої студентки Ельвіри Заяць. Звістка про загибель Максима Кривцова, поезію якого вона читала в спільному міжнародному проєкті нашого університету та Дартмутського коледжу (США), завдала багато болю. Дівчина розповіла про свої переживання й усвідомлення того, що автора не стало…
Студентка описала процес роботи над перекладом вірша “Вулиці кровоточать осінню”: «Ми перечитували й перечитували з Еваном Борком, я виправляла, а він прагнув кращого і глибшого розуміння. «Що означає Рама і Крішна?». Питання, над яким сама довго думала. Це ж треба, зброя і броник стали для Кривцова сакральною насолодою! Гірко було усвідомлювати: він вже ніколи не буде цивільним. Воював ще з 2014 року… Гадаю, мала б вже війна остогидіти за той час. Ні, якщо він пішов захищати Україну вдруге. Певна, він пішов би втретє, і вчетверте, якби міг. Страшно уявити… його останній допис про Стуса. Максим захоплювався віршами Василя Стуса і загинув ледь не в день його народження. Митець – молодий, сміливий чоловік, який готовий захищати нас і Україну. Мертвий через русню, як Стус, як тисячі наших поетів, художників, композиторів, співаків».
Дякуємо усім, хто долучився, хто ділився і хто слухав! Ми живемо у цих поезіях, це наша колективна пам’ять
